Верещинський О.П., кандидат технічних наук
Каталог ТОВ “ОЛИС” 2005 р.
У колишньому Союзі завданнями розвитку технічної бази зернопереробки займалася спеціально створена досить потужна система установ і підприємств, що функціонувала під керівництвом Міністерства хлібопродуктів. Ця система включала науково-дослідні та проектні інститути, конструкторські бюро, заводи-виробники обладнання, машино-випробувальні станції. Значною частиною такої системи був численний, високопрофесійний склад інженерно-технічних співробітників, що експлуатував об’єкти зернопереробки. У рамках аналізованої системи працювали два великі науково-дослідні центри, дві школи борошномелля. Це Одеський інститут харчової промисловості ім. М. В. Ломоносова та Всесоюзний науково-дослідний інститут зерна, м. Москва. У цих установах визначалися віхи майбутнього, проводилися фундаментальні дослідження, велися практичні розробки, готувалися наукові та виробничі кадри. Практично всі значущі вітчизняні роботи в області борошномелля і досі пов’язані з Одесою чи Москвою.
У розвитку радянського борошна можна виділити два найважливіші періоди. Перший припадає на повоєнні роки. Саме в 50-60-х роках довоєнне, здебільшого кустарне сільськогосподарське борошномелля отримало початок промислового розвитку. При виробництві млинових машин дерево повсюдно поступалося місцем чавуну і сталі, трансмісію змінював індивідуальний електропривод. Вперше системно були вивчені основні процеси, що застосовуються під час виробництва борошна та крупи. Остаточно були витіснені принципово застарілі типи основних технологічних машин — жорнова та бурати замінили вальцеві верстати та розсівання. До цього періоду відноситься значна частина фундаментальних досліджень у галузі борошномелля, які актуальні і сьогодні. З’явилися достовірні, науково обґрунтовані дані, що стали фундаментом для вдосконалення технології та розробки нових машин. Однак до початку 70-х років стало видно, що повністю вирішити завдання переведення вітчизняного борошномелля на сучасний світовий рівень за короткий термін не вдасться, сильно позначалося повоєнне відставання. З метою ліквідації такого відставання, радянське керівництво ухвалило рішення щодо купівлі передових західних технологій.
Другий період розвитку розпочався у 70-ті роки з будівництва в країні кількох десятків млинів швейцарської фірми «Бюллер», продуктивністю 500т/добу. За умовами угоди, на все обладнання радянська сторона отримала всю необхідну технічну документацію і право для відтворення. Щоб освоїти випуск нових машин, довелося залучати сили суднобудівних, авіаційних і оборонних заводів, так як заводи системи хлібопродуктів упоратися з таким завданням технічно не могли. Таким чином, до вітчизняного борошномелля масово прийшли найкращі світові технології та найкраще обладнання, що й послужило імпульсом для кардинальних змін не лише у питанні виробництва хлібопродуктів, а й у сферах, що забезпечують його подальший розвиток. Машинобудівники вийшли на новий рівень культури виробництва обладнання із забезпеченням високого рівня його надійності, технологічної ефективності, естетичних та ергономічних якостей. Наука отримала фундамент для нових досліджень та розробок, що знайшло відображення у подальшому вдосконаленні процесів та машин, а також у використанні перспективних підходів до створення нових виробництв. Країна самостійно змогла створювати сучасні борошномельні потужності, приділяючи велику увагу реконструкції об’єктів, що вже існували. На початку 90-х можна було стверджувати — вітчизняне борошномелля практично повністю переозброїлося сучасними засобами виробництва. Стійкі тенденції до його подальшого розвитку забезпечувалися прогресуючим борошномельним машинобудуванням, суттєвими можливостями у проведенні проектно-конструкторських та будівельно-монтажних робіт, а також вагомим науковим потенціалом.
З розпадом Радянського Союзу зернопереробка втратила єдиного замовника, яким було Міністерство хлібопродуктів. Переважна частина борошномельних та круп’яних підприємств різко знизила виробництво. Майже припинилося впровадження нових технологій та обладнання. Відсутність замовлень привела на межу банкрутства машинобудівні заводи, проектно-конструкторські та будівельно-монтажні організації. Різко скоротилася чисельність дослідників. Через відсутність фінансування було зупинено практично всі розробки. Обстановка, що склалася, вже не дозволяла вирішувати великі галузеві науково-технічні завдання. У самій галузі панував хаос, супроводжуваний поділом власності, ринків зерна та хлібопродуктів, боротьбою за виживання вчорашніх флагманів, навмисним та ненавмисним шкідництвом, відсутністю хоч якось позначеного державного підходу до того, що відбувається. У такій обстановці стало вигідно переробляти зерно на малих млинах та крупоцехах, заощаджуючи на перевезеннях, експлуатаційних та інших витратах. Це призвело до масового, стихійного створення малих виробництв. На таку потребу швидко відреагували машинобудівники, в тому числі і ті, які ще вчора виробляли продукцію, далеку від борошномелля. Досвідом і знаннями, необхідними для створення високоефективних борошномельних виробництв, машинобудівники не мали, і мати не могли. Подібні завдання раніше вирішували зовсім інші організації, і тільки їм ті були під силу, але, як не дивно, за рідкісним винятком, до розробки нового типу продукції фахівців не залучали. Чомусь було вирішено, що заводські КБ, які в основному займалися адаптацією готових розробок до умов свого виробництва, не маючи у своєму складі навіть пересічного технолога борошна, зможуть стати авангардом борошномельної думки. Кожен виробник прагнув охопити якомога ширший перелік машин. Часто устаткування різних виробників, зокрема. і промислового рівня, що відрізнялося і зараз відрізняється лише ступенем можливостей у плані виготовлення, будучи ідентичними по конструкції. За такого копіювання (зокрема й імпортних зразків) втрачалося багато важливих особливостей, які з погляду нефахівців були істотні. Скасування обов’язкових випробувань на машиновипробувальних станціях спричинило те, що технічні характеристики обладнання, задекларовані в паспортах його виробників, часто сильно завищувалися і не відповідали фактичним. Таким чином ринок заповнився «сирим» обладнанням, що реалізує кустарні технології. Проте продавалося і купувалося все, так як споживачем такої продукції став всепоглинаючий ринок в особі вчорашніх аграріїв та людей, далеких від промислової зернопереробки.
У міру насичення ринку як обладнанням, так і виробленою на ньому продукцією, зростали і нові борошномели. Їм ставало зрозуміло, що з таким обладнанням сьогодні конкурувати складно. Пошуки більш придатного обладнання вели за кордони батьківщини, тим більше, що пропозиції про купівлю імпортного обладнання не змушували на себе чекати. Купували те, що дешевше, і там, де обіцянки продавців задовольняли фантазії покупців. Найцікавіше те, що рідко хто з таких покупців вважав за потрібне дізнатися думку про майбутню покупку у вітчизняних професійних борошномелів. Зернопереробка, як і раніше, поповнювалася технічно слабкими або застарілими виробництвами. Через кілька місяців після запуску обладнання в роботу, власникам таких об’єктів ставало ясно, що реальні технічні та, відповідно, економічні показники набутого далекі від закладених у бізнес-план даних. Починалися «не входять у плани» вдосконалення. Як показав час, імпортні об’єкти малої переробки зерна через відсутність науково обґрунтованих підходів до їх створення і за кордоном теж створювалися на основі припущень. Крім того, навіть до об’єктів значної продуктивності, розроблених та вироблених фірмами — не новачками у борошномеллі, існують серйозні претензії. Будь-якому борошномелу під час огляду низки таких об’єктів ставало ясно, що вони призначені для переробки зерна іншої якості, для вироблення іншої продукції та інших кількостях. На деяких із них застосовуються процеси, не сумісні із сучасним виробництвом, як, наприклад, миття зерна, про яке через екологічні наслідки в розвинених країнах вже забули. В результаті в країні почався новий, стихійний виток досить сумнівного оснащення.
На сьогодні, коли ринок хлібопродуктів заповнився, посиливши конкуренцію технічно чи організаційно, слабкі виробництва простоюють. Це стосується й великих промислових підприємств колишньої системи хлібопродуктів. Разом з тим, є ціла низка підприємств, завантажених на 100%, для яких їхній бізнес є досить прибутковим, і вони планують чи ведуть розширення. За кожним таким успішним виробництвом, як показав час, стоїть велика робота фахівців, які здійснювали його доведення та налагодження. Де-не-де цю функцію виконували виробники обладнання, удосконалюючи свої дітища прямо на об’єктах, що діють. Проте більшість робіт з доведення було виконано фахівцями колишньої системи хлібопродуктів, чиї знання та досвід допомогли усунути промахи та виправити помилки, закладені розробниками обладнання, в тому числі та заморськими.
З насиченням ринку хлібопродуктами до кінця 90-х, попит на млини та крупоцехи різко знизився. Випадкові люди у переробку зерна потрапляють рідко. Сьогоднішні Замовники — це зернотрейдери, великі «давальці» або власники млинів і крупоцехів, що вже існують. Продавати застаріле або “недороблене” обладнання стало складніше. Тому низка підприємств, що випускали млинове обладнання або надавали послуги в цій сфері, включаючи і закордонних виробників, змушені були залишити цей бізнес або піти на більш невибагливі ринки. Водночас нині існують окремі колективи, включаючи деякі машинобудівні підприємства, і навіть окремі фахівці, які змогли не лише «вижити», а й примножити свої напрацювання, знання та досвід. Особливо цінним є те, що протягом 10—15 років їхня робота проходила в умовах унікального, природно створеного полігону технічних шедеврів та абсурду величиною в цілу галузь, який неможливо створити в жодній лабораторії.
Борошномелля за своєю суттю є дуже консервативною сферою діяльності. Основу процесів, що використовуються для переробки зерна, становить нескладна механіка, ази аеродинаміки та біохімії. Перелічені сегменти наук мають вікові історії, їх розвиток лише на рівні відкриттів давно закінчився. З появою на початку минулого століття вальцевого верстата та розсіву, прогрес борошномельних технологій протікає дуже повільно, на рівні невеликих удосконалень, часто з ледве помітним практичним ефектом. Навіть за блискучим облицюванням нових машин та хитромудрими комбінаціями їх частин, виготовлених лідерами світового борошна, ховається система «продукт-робочий орган», яка є практично незмінною протягом тривалого часу. Її закони добре відомі вітчизняним фахівцям. На увагу заслуговують надійні приводні вузли, що застосовуються західними фірмами, сучасні засоби автоматизації та контрольно-вимірювальні прилади, що випускаються, як правило, іншими, що спеціалізуються на цьому фірмами. Але й вітчизняні виробники готові використовувати ті самі комплектуючі, коли вітчизняний Замовник буде готовий оплачувати їх. Тож думку про безнадійне відставання вітчизняної борошномельної науки та техніки слід визнати помилковою.
У чому ж ми таки відстаємо? У технології виробництва продуктів харчування розвинених країн давно впровадилося та інтенсивно продовжує розвиватися використання хімічних та інших штучних засобів впливу на білково-крохмальний комплекс продуктів розмелювання зерна, з метою забезпечення заданих споживчих властивостей продукції, що виробляється. Таку обробку найчастіше проводять не лише під час випікання хліба, вироблення кондитерських виробів або харчових концентратів, але й при виробленні борошна та крупи як сировини для перелічених вище виробництв. Зазначене певною мірою дозволяє знизити вимоги до підбору зерна, технічного рівня борошномельного підприємства, кваліфікації персоналу, організації виробничого процесу, забезпечуючи водночас необхідні властивості продукції. Крім того, це дозволяє спростити сам процес вироблення борошна чи крупи. У нашій країні використання коштів на рівні борошна практично не спостерігається. Не займається цими питаннями поки що й вітчизняна наука. Нашому борошномелу доводиться поки що працювати традиційно, забезпечуючи успіх своїм умінням, сподіваючись лише те, що заклала природа в зерна. Від такого відставання ми лише у виграші. Натуральний продукт як складова здоров’я будь-якої нації набуває все більшої цінності в сучасному світі, забезпечуючи шлях виробленого на будь-які ринки.
Таким чином, сучасне вітчизняне борошномелля знаходиться на своєму черговому етапі розвитку. Йому характерні стійкі тенденції до використання професійних підходів у борошномеллі та сферах, що його забезпечують. Процеси депресії одних підприємств, освіти чи розвитку інших йдуть безперервно. Тим не менш, близько 70% обладнання, що є в галузі, виробило свій ресурс і підлягатиме заміні. Останні роки пов’язані з успіхами у виробництві зерна, деяким покращенням економічних показників роботи зернопереробних підприємств, невеликим, але збільшенням надходження у галузь інвестицій. Можливо, за кілька років настане час масового оновлення. У країні збереглися ще колективи, здатні на належному рівні виконувати цю роботу, і не обов’язково відразу шукати рішення за кордоном, оплачуючи нечувані рахунки. Головне, щоб на той час дозріла виважена та продумана вітчизняна концепція розвитку, і галузь знову не пішла на реалізацію ідей, нав’язаних як місцевими, так і імпортними дальцями від борошномелля.
