Вдосконалення переробки вівса

Верещинський О.П., д.т.н., генеральний директор (ТОВ «ОЛИС», м. Одеса);

Янюк Т.І., к.т.н., доцент (НВПТ, м. Київ);

Пірус Ю.Б., директор з розробок та впроваджень (ТОВ «ОЛИС», м. Одеса).

Як відомо, продукти переробки зерна вівса займають дедалі більшу частину раціону харчування людей. Овес використовують для виробництва різних пластівців, толокна та борошна. Висока харчова та біологічна цінність цих продуктів затребувана у дитячому, дієтичному та геріатричному харчуванні.

Основою виробництва харчових продуктів із зерна вівса є не дроблена вівсяна крупа, технологія отримання якої досить добре обґрунтована наукою, освітлена в літературі і реалізована на багатьох підприємствах. Незважаючи на це, в сучасній практиці переробки вівса існують певні труднощі, зумовлені особливою будовою зерна цієї культури, а також новими вимогами в умовах господарювання переробних підприємств, що змінилися.

Анатомічною особливістю зерна вівса є те, що під його квітковими оболонками розташовані короткі волоски опушення (пух), що покривають всю поверхню ядра. Їх вміст сягає 1,5…2,0 % маси зерна. Наявність волосків опушення у продуктах лущення призводить до налипання пуху на робочі органи та внутрішні поверхні обладнання, знижуючи ефективність його роботи, що потребує періодичних аварійних зупинок для зачистки. При попаданні в готову продукцію волоски опушення погіршують її споживчі властивості та зовнішній вигляд. Традиційні технології переробки вівса передбачають виділення волосків опушення в суміші з лузгою за допомогою остеломачів і аспіраторів або тільки аспіраторів, але з наступним шліфуванням крупи в машинах з абразивними робочими поверхнями. Через високий вміст клітковини отриманий продукт (лузги) має низьку кормову цінність і як кормовий компонент з рядом обмежень може бути використаний тільки для великої рогатої худоби. У сучасних умовах господарювання таке використання лузги позбавлене доцільності. Разом з тим переробка вівса в продукти харчування пов’язана з необхідністю використання значної кількості теплової енергії, зокрема, для отримання пари. Наявний досвід переробних підприємств підтверджує економічну доцільність використання з цією метою вівсяного лушпиння як твердого палива. Однак, як показують наші спостереження, спалювання лузги, що містить волоски опушення, зумовлює низьку ефективність використання палива та підвищений викид шкідливих речовин в атмосферу. У таких умовах стає актуальною задача відбору волосків опушення у максимально чистому вигляді та пошуку напряму їх раціонального використання.

В результаті досліджень режимів обробки продуктів лущення вівса нами був розроблений пуховідділювач марки МВП (Рис. 1), а також відповідна технологічна схема (Рис. 2), що дозволило забезпечити роздільне виділення волосків опушення (разом з незначною кількістю дрібних частинок квіткової оболонки) та лузги (практично повністю позбавленої пуху). При цьому, в результаті роботи пуховідділювача пропорційно збільшення коефіцієнта лущення зерна спостерігалося деяке збільшення вмісту битих зерен. Однак кількісних змін у виході крупи не виявлено.

 

Рис. 2 Технологічна схема етапу лущення зерна вівса:
1- бункер; 2 – відцентровий лущильник ШЦО-1;
3 – пуховідділювач МВО-3,0-01; 4 – пневмосепаруючий канал ВСО-4ОО;
5- аспіратор АСС-5,0; 6- аспіратор АСС-2,5; 7 – просіювач БМ-1,2.

Аналіз хімічного складу виділеного пуху (Табл. 1) пояснює проблеми, що існують у спалюванні лузги з його вмістом, а також показує, що зазначений продукт є істотним джерелом поживних речовин і може використовуватися в комбікормової промисловості як цінну сировину.

Таблиця 1. Хімічний склад волосків опушення вівса.